Футбольний світ стане гіршим. Як чемпіонство Наполі вплине на Серію А?

«Наполі» – чемпіон Італії. І це… добре? Бо за 6 років у цій лізі було аж 4 чемпіони – більше, аніж у будь-якому з топ-чемпіонатів Європи. Для різноманіття та відчуття наявності конкуренції – саме те, що потрібно. Та і за Конте радісно, адже «Тоттенгем» не завершив його кар’єру на високому рівні. Антоніо все ще може перемагати, щонайменше із командами, які не мають топ-складу. Є позитивна емоція і від тріумфів тих же Лукаку та Мактомінея – непотрібних іншим сильним клубам гравців, які у Неаполі стали не просто зірками, а навіть справжніми героями, котрі виграли титул на завдяки – а всупереч обставинам. Можна зайняти протилежну позицію – бути розчарованим через те, що Серію А виграла команда, футбол якої – непривабливий. Втім, у будь-якому випадку якась емоція – позитивна чи негативна – є, і вона очевидна, прямо на поверхні. Але можна та навіть потрібно копати глибше. Аж доти, доки не дориєш до питання «що далі?».

У цьому матеріалі риємо саме до цього моменту. Дивимося у майбутнє та робимо припущення, на що може вплинути у довгостроковій перспективі чемпіонство неаполітанців. Спойлер: за італійську лігу вже страшно.

Конте не покличуть готові топи

Відкинемо досвід тренера із «Ювентусом». Що після? Він виграв АПЛ із «Челсі» тоді, коли «сині» не мали найкращого складу у країні. За середньою вартістю футболіста вони поступалися не тільки тому ж «Ман Сіті», але й навіть «Тоттенгему». Але підсумок – аж 93 набраних бали. З того моменту минуло 8 сезонів, і за весь цей час більше очок було тільки у 4-х клубів, востаннє – аж у 2020-му році. Тобто та збірка Конте не просто видала гарний сезон – вона провела один з найкращих сезонів для всіх клубів АПЛ за останнє десятиліття. З Мозесом на фланзі. З Костою у центрі нападу. З Луїзом в обороні. З Педро, Алонсо, Матичем… І все це сильні футболісти, але чи виграли б вони хоча б один титул, якби грала в основі у, наприклад, Гвардіоли чи Клоппа? Ну, вони б не грали. Але навіть якби грали – дуже навряд. Конте виграв АПЛ з якісними – але не із зірковими футболістами.

І зараз пішов навіть далі. За ціною футболістів складу «Наполі» поза топ-4 Серії А. Вище не тільки «Інтер» та «Аталанта», але і «Мілан» з «Ювентусом». Однак дивимося на таблицю – і фіксуємо тріумф саме неаполітанців у чемпіонській гонці. Завдяки чому? Завдяки роботі Конте. Той отримав сильний склад – і здолав на дистанції всіх тих, хто мав або ще кращий, або просто більше опцій. Ідеальний футболіст Антоніо – гравець-функція, який має чітке завдання на полі та докладає максимум зусиль задля його виконання. А якщо так, то цей виконавець може і не бути зіркою. Працьовитим – так, зіркою – ні. В тому і сенс. Футбол Конте – максимально конкретний, тому тренер здатен обставляти команди, які цієї конкретики не мають. Наприклад, «Мілан» має самого Леау, але не може його використати якнайкраще. А от «Наполі» – лише «якогось» Політано, але може використати його найкращі скіли. Результат у таблиці.

Ще Антоніо мав досвід з «Інтером», який виграв Серію А без шалено крутого складу. Погоджуюсь, що тоді збірка міланців була однією з найкращих, але точно не в рази переважала склади інших. «Тоттенгем» з Конте нічого не виграв, але також з мінімумом зіркових футболістів регулярно перемагав сильніших опонентів. Тобто вся кар’єра італійського тренера після «Ювентуса» – це про подолання. Його команди не реалізують власну перевагу у якості, а нівелюють перевагу їхніх опонентів. Це крута риса, і Конте – найуспішніший тренер з тих, які регулярно роблять щось таке. Але наскільки такий спеціаліст взагалі може бути цікавим клубам, в яких вже є топ-склад? Не завжди треба наздоганяти та перемагати тих, хто сильніший. Інколи треба самому якось конвертувати власну силу у результат. А Конте точно таке може? Теоретично – так, а на практиці 0 прикладів протягом останніх років.

Якщо б «Ман Сіті» забажав зараз змінити Гвардіолу, то боси клубу точно б не обрали у якості наступника Конте. Не тільки через стиль та характер, але й через те, що той вже як десятиліття виграє лише з тими, хто не є фаворитом чемпіонської гонки. З тієї ж причини для Конте закритий шлях до «ПСЖ», «Барселони», «Реала», «Баварії» тощо. Тобто до всіх найкращих клубів. Бо там потрібно працювати з найкращими, а не запевняти футболістів-середняків у тому, що вони здатні на все. І я навіть не буду згадувати про стиль Конте, який не підходить більшості сучасних топ-команд. Це не так важливо. Італієць гарантує вам прогрес ось прямо зараз та сходу, але тільки якщо ви маєте простір для зросту. Якщо простору нема, то… Може бути погано. Тому Конте після «Інтера» очолив усього лише «Тоттенгем», а трохи пізніше – «Наполі», а не, наприклад, «Ювентус». Бо боси все бачать. Конте не тренер для елітних клубів, хоча якщо точніше, то якось так: Конте є тренером для клубів, які не є елітними. Тому навряд після Неаполя очолить претендента на перемогу в ЛЧ.

В Італії відмовляться від довгострокових проектів

Досі як було? Найкращий проект – той, який розвивається поступово. Цього року ми просто збираємо найкращий склад, наступного – граємо у ЛЕ чи ЛК, за рік намагаємося кваліфікуватися до ЛЧ, пізніше – б’ємося за титул. В ідеалі робимо все це з одним тренером, щоб не вийшло ситуації, коли новий провалився та проект відкотився на роки назад. Ідея у тому, щоб уникати ризиків по максимуму. Це варіанти тієї ж «Фіорентини» (вже 4-й рік гратиме у ЛК, тримається на рівні) або ж «Болоньї» (вийшла в ЛЧ минулого року, тепер виграла Кубок Італії). А ось є приклад «Наполі», який виграв чемпіонат 2 роки тому, потім змінив тренера, ще раз, ще раз, і знову – і виграв його після сезонної перерви. Послідовності у виборі тренерів не було, ба більше: у якійсь художній стрічці персоніфікований образ чемпіонської команди Спалетті та чемпіонського колективу Конте були б заклятими ворогами та суперниками. Бо абсолютно різні.

«Наполі» не має власної ідентичності. Ви не можете собі уявити, щоб «Баварію» очолив тренер, який просить футболістів віддати м’яч більшості суперників. Ви не можете собі уявити, щоб «Барселону» очолив спеціаліст, який віддає команди гравцям грати у довгий пас та відмовитися від пресингу. Але ви можете собі легко уявити будь-якого тренера на чолі «Наполі». Бо команда не має якогось ДНК. За вуха можна притягнути «переможне ДНК», але ж це інше. Яка головна цінність клубу, окрім перемог? Її нема. Нема загальної ідеї, яку несе команда із сезону у сезон. В окремий рік зі Спалетті була, з Конте зараз – також є, однак вони різні. І після підписання контракту з новим тренером вона знову зміниться. Бо «Наполі» важливіше вигравати, аніж розуміти, ким він є. І, безумовно, клуб має на це право. Щонайменше доти, доки перемагає. А якщо б не перемагав, був би як, наприклад, «Ман Юнайтед».

Якщо «Наполі» з таким підходом виграє, то це розв’язує руки власникам інших місцевих клубів. Будувати щось довгострокове не має сенсу. Ось вам «Інтер», який намагався та намагається. Успішний? Нема сумнівів. Але все одно програв титул «Наполі». Отже, шлях поступового розвитку та довгострокового планування нічого не гарантує. Якщо у середовищі працює протилежний підхід, простіший та з ледь не хаотичними діями керівництва, то легше працювати саме за цими методичками. Босам «Фіорентини» простіше відмовитися від Паладдіно на старті наступного сезону, якщо щось піде не так із результатами, адже, може, новий тренер прийде – і одразу почне вигравати у кожному матчі. Як Конте, як варіант – хоча б як Раньєрі. Але ж існують імовірності, і прикладів як «Наполі» – одиниці, а як «МЮ» або «Челсі» – десятки та сотні. Найбільш імовірний варіант – крах проекту. Не одного, а багатьох. Ми можемо втратити багато перспективних команд та тренерів. І все через цей титул «Наполі».

Гра від оборони знову буде модною

Минулий пункт мав очевидне негативне забарвлення, а ось відтінок цього залежить виключно від вашого сприйняття футболу. Подобається гра від оборони? Ну добре, тоді «Наполі» – ваші герої, бо схилять інші клуби більше інвестувати у захист. А от якщо вам подобається гра атака на атаку – співчуваю. Контекст: ніхто у XXI столітті не ставав чемпіоном Італії з меншим показником забитих голів, аніж «Наполі» цьогоріч (59). Тобто команда виграла титул, це очевидно, не атакою, а обороною. Пропустила тільки 27 голів, головний конкурент – 35. До речі, аж 50% поєдинків команда відіграла на нуль. Лукаку став найкращим бомбардиром, хоча відзначився тільки 14 разів. Деякі форварди-середняки набивають більше. Це суттєве зміщення акцентів. Підтвердження – середня оцінка від традиційно суворого до оборонців Whoscored. У складі «Наполі» серед футболістів з 1000+ хвилинами аж 3 з 6-и найкращих – захисники.

Колись чемпіонат Італії був (майже) тільки про оборону. Потім все змінилося. Той же чемпіонський «Мілан» – це про баланс, чемпіонський «Інтер» у більшості матчів – про атаку, а чемпіонський «Наполі» Спалетті – саме про напад, про створення шансів. А от «Наполі» Конте – це оборона. Чемпіони диктують тренди, тому, наприклад, переїзд Гвардіоли в АПЛ змусив інші місцеві команди шукати тренерів зі схожими цінностями. У цей рік, окрім «Наполі», високо заповзла завдяки грі в обороні «Рома», а от сміливий «Лаціо» залишився навіть без єврокубків, «Аталанта» не змогла взяти участь у чемпіонській гонці. А ще були Мотта та Де Россі, які точно не тільки про оборону. І де вони тепер? Раніше ліга «виплюнула» Саррі. І Пірло. Не лише їх. Але все ще залишалися ті ж Італьяно та Паладдіно, тож про тенденцію мова не йшла. А тепер може піти, адже навіть чемпіон країни – це команда, яка будує гру від захисту. Причому радикально. І якщо це працює, то треба грати саме так. Готуйтесь до навали команд-автобусів.

Футболісти-функції стануть важливішими за талановитих

Кого зі складу «Наполі» ви вважаєте найбільш талановитим? До від’їзду взимку це був Хвіча. А тепер, можливо, це Распадорі. Той, який не є основним. Джакомо круто відчуває простір, створює моменти завдяки елегантним рішенням, технічний, в середньому витрачає менше хвилин на гол, аніж Лукаку. Але грає в стартовій 11-ці Ромелу, бо творчість та вишуканість – це непотрібні риси для Конте. Біжи туди, приймай тут, розвертай атаку туди, опинись у такому-то місці у такий-то момент. Це все. І для виконання цих задач найкращий вибір – прямолінійний Лукаку. Якщо треба назвати когось з цієї пари роботом, то це бельгієць, бо він ніби запрограмований робити те, що каже Конте. Ніби останній керує ним за допомогою пульта у кишені. А Распадорі не робот, а футболіст. На жаль для нього. На жаль для нейтрального вболівальника. Тому грає менше. Тому головний в атаці не він – а Лукаку.

Вписати Кварацхелію у такий футбол – це досягнення. Це доводить, що у механізмах Конте є місце для творчості. А от від’їзд Хвічі посеред сезону – це маркер того, що творчому футболісту все одно буде некомфортно у Неаполі (чуєш, Кевін?). І ось команда залишилася взагалі без творців у стартовому складі… і стала чемпіоном. Тоді постає питання: а от прямо точно-точно потрібні ті, хто буде ухвалювати нестандартні рішення на полі? Якщо Лукаку та Мактомінея, максимально прямолінійних, достатньо для того, щоб забивати голи. І оборонців, які круті на м’ячі, також не треба: можна взяти тих, які дозволять не пропустити. А в атаці допоможуть настанови тренера – бігти туди-то та зробити те-то. Цього достатньо, демонструє «Наполі» своїм прикладом. І якщо цього достатньо навіть чемпіону, то чому повинні давати час на полі творчим гравцям претенденти на ЛЧ чи, тим паче, борці за виживання? Став у склад 11 «роботів» та перемагай.

Стане гірше

Я розумію, що не всі змінюються під чемпіона. Футбол так не працює. Але всі бачили чемпіонську гонку – і переміг «Наполі», не «Інтер». Перемогла команда, яка більше ставить на оборону, яка не довіряє гравцям-творцям, яка кожен рік будує свій проект з нуля. Це було протистояння не тільки окремих клубів, але і стилів – гри, ведення справ, підходу до формування складу тощо. І один зі стилів дав перевагу над більш класним суперником. Хочеш не хочеш, але, як бос якоїсь з команд ліги, ти будеш тримати це у голові. І коли справа дійде до ухвалення якогось рішення, ти зробиш те, що зробив де Лаурентіс – власник «Наполі». Ти мусиш, бо цей шлях – найпростіший, а його ефективність доведена чемпіонський колективом. Цього року зробиш все як «Наполі» ти, а наступного – твій конкурент по таблиці, за рік – твій сусід у місті. І не тільки вони. Тим паче, якщо і далі перемагатимуть команди зі схожим підходом до ведення справ та з тренерами зі схожими ідеями на чолі.

Останніми роками італійський футбол прогресував. Тут й «Інтер» у фіналах ЛЧ, і рік з трьома єврокубковими фіналами для італійських клубів, і та ж «Аталанта», яка регулярно виходила фаворитом на поєдинки у Європі… Все це стало можливим в тому числі через зміни у Серії А – ставок босів клубів на довгострокову роботу та появи клубів, які не бояться грати в атаку та на перемогу з перших хвилин поєдинків. Чемпіонство «Наполі» може відкинути італійський футбол назад. Можливо, поверне йому його ідентичність (всі великі матчі по 1:0 та 0:1 – «кайф»), але відверне від нього нейтрального вболівальника та не зробить команди більш конкурентними на європейській арені. Прямо зараз «Наполі» – найгірший у топ-лігах серед чемпіонів за якістю гри. «Наполі» – найгірший у топ-лігах серед чемпіонів за кількістю набраних очок та забитих голів. «Наполі» – єдиний у топ-лігах чемпіон, який може втратити тренера влітку. Не відчуваєте, що Італія вже трошки відстає?

І може бути гірше. І це не буде провиною «Наполі», адже той просто йшов власним шляхом. Ба більше: причетність «Інтера» тут навіть більша, адже той з кращою грою та кращим складом програв чемпіонські перегони. Але не винен ніхто. Просто так сталося. Але це «просто» може вартувати італійському футболу забагато. Чемпіонство «Наполі» може вибити землю з-під ніг Серії А. Буде дуже добре, якщо вона зможе встояти.